Статті

Володимир Тісногуз: «Наша експортна продукція – з найкращого в Європі дуба»

Нещодавно під час київської виставки мимоволі став свідком розмови між меблярами, які бідкалися з приводу того, що важко налагодити експорт меблів у Європу. І це спонукало мене знайти компанію, якій вдається успішно продавати за кордоном власну продукції. Як українські меблярі знаходять стежки на європейські ринки, повідає Володимир Тісногуз, співвласник компанії «ПАТ Руськополянський меблевий комбінат», яка не перший рік активно продає за кордон прості й звичайні меблеві вироби – стільці та столи.

– Я б не сказав, що ми виробляємо звичайні стільці та столи, – каже Володимир Тісногуз, – особливо стільці – це наша основна експортна продукція винятково із натуральної деревини, а точніше – з дуба. Причому дуба, який вважається найкращим у Європі. Його заготовляють у центральній Україні, зокрема на Черкащині, де й розміщені наші основні виробничі потужності.

Також працюємо з ясенем, деревина якого за технічними й естетичними характеристиками надається для виробництва стільців. Втім, в Європі дуб все ж має більший попит, він незмінно в моді, тож 80% стільців на замовлення наших зарубіжних клієнтів, виготовляємо із дуба.

Парадоксально, але з придбанням масиву дуба необхідних обсягів, який є місцевою сировиною для нашого Руськополянського меблевого комбінату, маємо проблеми. Державні лісгоспи в основному продають черкаський дуб за кордон, тому меблярі Прибалтики, Польщі та інших країн Європи виготовляють свою продукцію якраз із українського дуба, тоді як вітчизняним його не вистачає. Маємо сподівання, що врешті-таки буде прийнятий закон про заборону експорту українського лісу, особливо твердих порід, який так важко долає у Верховній Раді лобістські перешкоди. Втім, і зараз чинне положення про обмеження експорту деревини твердих порід, але на практиці його ігнорують. Тому ми навіть за високими цінами не можемо закуповувати достатньо дуба, аби мати необхідні запаси, щоби можна було доводити сировину до потрібної технологічної кондиції. Передусім це стосується регламентованого рівня вологості деревини. І це при тому, що ми для лісгоспів – дуже вигідний партнер, бо готові купувати всі сорти масиву дуба у всіх наявних розмірах колод.

Ми постійні учасники аукціонних торгів, на які українські деревообробники практично тільки й можуть розраховувати в придбанні сировини, але організація аукціонних продажів у нас далека від досконалості. Приміром, не обмежена участь у торгах відвертих спекулянтів, які закуповують сировину – той же дефіцитний дуб, аби потім продавати його за завищеними цінами. На аукціонах наша компанія не завжди може конкурувати з тими, хто викуповує великі лоти за будь-якою ціною.

– Чи справді більшу частину продукції ви продаєте на експорт, в Європі?

– Це вже перебільшення. Якщо врахувати, що в Європі спостерігаються сезонні коливання щодо продажів меблів, то в більш сприятливі, осінньо-зимові періоди продаємо за кордоном 30-40% обсягів продукції, в менш сприятливі весняно-літні, – 20–30%.

Власне, ота сировинна «дубова проблема», про яку йшлося, – головний чинник, що стримує наш розвиток, стрімкіше нарощування обсягів продукції, а відтак обсягів експорту, саме з огляду на те, що дуб для нас – експортноутворювальна сировина.

– Якщо простежувати тенденцію останніх років, якими були експортні показники Руськополянського меблевого комбінату? Як ви реагували на кризові періоди?

– Вісім років тому наше виробництво було на межі закриття, компанія – на грані ліквідації. Якщо взяти цей критичний час за точку відліку, то очевидно, що експортна складова збільшувалася з року в рік – не відразу ж нам відкрилися європейські ринки. І для того, аби підняти з колін збанкрутіле виробництво, а тим більше зацікавити нашими стільцями й столами зарубіжних клієнтів, знадобилося вжити нестандартні рішення, часом досить болючі для колективу, але справді необхідні й невідворотні в критичній ситуації.

Щодо показників експорту, то тут маємо зростання: якщо раніше щомісяця відправляли за кордон одну машину меблів, то нині – чотири. В кількісному виразі готових виробів – це приблизно дві тисячі стільців.

– Як ви знайшли виходи на зарубіжні ринки?

– Я б сказав, що значною мірою експортні можливості, так би мовити, дісталися нам у спадок від попередників. У меблярів, в яких ми викупили комбінат, були вже налагоджені експортні канали, не скористатися якими, певна річ, було б гріх. Звісно, ми їх зміцнили й розширили, додавши до наших імпортерів нові країни. Повернули колишніх зарубіжних клієнтів і надбали нових, передусім продемонструвавши високу якість меблевої продукції з масиву й достатньо привабливий її модельний ряд. Не останню роль відіграла й ціна, запропонована європейським партнерам.

Розширити кількість зарубіжних замовників значною мірою змогли завдяки активній участі як у вітчизняних, так і зарубіжних меблевих виставках. Важливою була участь РПМК у престижній кельнській виставці, де ми демонстрували нову продукцію комбінату, яка ще більше розширила наші експортні горизонти.

– Нинішнє знецінення національної валюти – загалом негативне явище для країни, але для експортерів воно виграшне. Як використовуєте таку перевагу?

– Насправді не все так очевидно й просто, як здається. Зарубіжні клієнти теж не проти скористатися нинішньою фінансовою ситуацією в Україні з вигодою для себе і пропонують зменшити ціну в євро на продукцію з огляду на інфляцію гривні. Але ж євро, своєю чергою, теж знецінюється, тому торги тривають постійно. Наша суттєва конкурентна перевага полягає якраз у тому, що виробляємо меблі із центральноукраїнських дуба і ясеня, котрі, як уже зазначалося, за якістю вважаються найкращими не тільки в Європі, а й у світі. Саме тому європейські замовники віддають перевагу українським меблям, погоджуються на наші ціни, попри те, що вартість аналогічної китайської продукції нижча.

– У вас із зарубіжними клієнтами торгівля за довготривалими договорами чи одноразові продажі?

– Із тими, хто давно закуповує продукцію Руськополянського комбінату, у нас річні договори. Разові продажі – певною мірою пробні. Не всі вони мають продовження, бо чи нас щось не влаштовує в нових клієнтах, або ми чимось не виправдали сподівання іншої сторони. Є покупці періодичні, які то активізують власну діяльність, то на деякий час згортають.

– На сайті компанії зазначено, що її продукція експортується практично в усі країни Європи та інше зарубіжжя. А які країни у вас найбільше закуповують стільців?

– Пріоритетними для нас є два експортних напрямки – скандинавський і англо-саксонський. Щоправда, в Англію наші стільці перепродують. Ми знаємо, що деякі швейцарські й шведські компанії цим займаються. Але нам таке посередництво вигідне, бо торгувати безпосередньо з англійцями складно – вони виставляють неприйнятні для нас умови. Зараз, завдяки участі в кельнській виставці, намітилися контакти з такими зовсім новими для нас країнами, як Південна Корея та Іран.

– Дивно, адже та ж Скандинавія – один із найлісистіших європейських регіонів, власна деревообробна галузь розвинута, то чому ж їх так спокушають українські меблі?

– Так, але в деяких скандинавських країнах суворо заборонена вирубка певних порід дерева, а вони, на відміну від нас, цих заборон дотримуються. А по-друге, в Скандинавії через тамтешні кліматичні умови практично нема такої промислової твердопородної деревини, яка б годилася для якісного меблевого виробництва.

– РПМК – одна із небагатьох українська компанія, котра в партнерах мала такого всесвітньо відомого меблевого гіганта, як шведська «ІКЕА»…

– Так, чотири роки ця компанія купувала нашу продукцію, і ми їй вдячні за плідне співробітництво. Воно припало якраз на період відродження Руськополянського комбінату, тому, можна сказати, було для нас рятівним. Завдяки значним обсягам їхніх закупівель компанія вийшла на шлях стабільного розвитку. Але далі шведи почали висувати невигідні для нас умови і співробітництво, на жаль, припинилося.

– Ваших зарубіжних клієнтів повною мірою влаштовує пропонований вами дизайн виробів? Не пропонували вони, аби ви для них виготовляли стільці за їхніми дизайн-проектами?

– Визнаю, що дизайн не найкраща складова наших виробів. Тим не менше у нас через це не було й нема поки проблем із реалізацією продукції: розкуповують, зокрема й зарубіжні клієнти, практично все те, що пропонуємо. До того ж, наша компанія не настільки велика й потужна, аби мати можливість співпрацювати із авторитетними топ-дизайнерами, але, розуміючи зараз, що саме дизайн може стати гальмом нашого подальшого розвитку, все ж шукаємо прийнятного для нас виходу з цієї ситуації.

Європейці, що купують нашу продукцію, зазвичай вибирають за своїми уподобаннями певні моделі з нашого асортименту. Але трапляється, що пропонують виготовляти стільці й за їхнім дизайном. Якщо маємо технічні можливості задовольнити їхні побажання, беремося за виконання замовлення, якщо ні – втрачаємо шанс на нове замовлення.

– У чому естетичні смаки у європейців різняться від наших? Чи коригуєте дизайн виробів з огляду на них?

– Так, відмінність очевидна. Відсотків на вісімдесят різниться те, що має попит в Україні, від того, що продаємо за кордон. Взяти той самий дуб, про який ми вже говорили. Він нині в Україні не в моді – ні в натурі, ні в опорядженні «під дуб», чого не скажеш про Європу. Інша відмінність: там віддають перевагу спрощеним формам меблевого виробу, у нас більше прагнуть фігурності, складнопрофільності, розцяцькованості, позолоти тощо. Європейці більш аскетичні в уподобанням – віддають перевагу стільцям із твердими сидіннями й спинками, українці ж більшою мірою полюбляють м’які стільці. Щодо опорядження, то тут теж спостерігається відмінність у пріоритетах – у нас меблі переважно лакують, фарбують, європейці ж віддають перевагу прооліфленню деревини.

– Нині часто можна чути застереження, що не бачити українським виробникам європейських ринків, якщо їхня продукція не буде сертифікована за європейськими нормами, якщо бухгалтерську звітність не адаптувати під європейську методологію тощо. У вас із цим проблеми виникали?

– Ні, бо названі вами застереження дуже перебільшені. Нічого такого наші зарубіжні замовники не вимагають від нас. Інколи тільки виникає потреба у документі, що засвідчує походження деревини.

Якими ще матеріалами українського походження, крім деревини, ви послуговуєтеся в меблевому виробництві? Які використовуєте комплектуючі, фурнітуру?

– Зачепили, як то кажуть, за живе. З цим у нас справжня біда. Ні фурнітури, ні тканин, ні опоряджувальних матеріалів вітчизняного виробництва, які б нас задовольняли, ми не знайшли. Хіба що картон для пакування використовуємо український. Більше того, навіть такі супутні матеріали, як скотч, нитки тощо змушені купувати імпортні, а отже, платити за них дорожче, ніж якби вони були українського виробництва. Це так принижує, що інколи хочеться самим взятися за виготовлення такого, що цілком успішно можна виробляти і в Україні.

– Що ще на ваших виробництвах потребує змін, вдосконалення, оновлення згідно з потребами не стільки, можливо, сьогодення, скільки з прицілом на день завтрашній?

– Оновлення верстатного парку. З технічного боку в нас є все необхідне обладнання для того, аби виробляти те, що виробляємо, й тієї якості, аби продукція мала експортний попит, але воно вже застаріле, зокрема й морально. Недостатньо продуктивне, відстає від сучасних моделей за рівнем функціоналу. На деяких операціях покладаємося ще на верстати радянського виробництва, хоча в основі все ж техніка італійського, німецького виробництва. Отож потреба в оновленні, в осучасненні технічного парку є очевидною. Стримують те, аби впритул нею зайнятися, проблеми з меблевою галуззю в Україні. Про скруту із сировиною, яка є суттєво стримує нарощування обсягів виробництва експортно-орієнтованої продукції, я вже говорив. Крім того, ми не бачимо, щоб український меблевий ринок посиював попит, не стимулює його й держава – навпаки, робить купівельну спроможність громадян ще обмеженішою. Не можемо не зважати й на те, що країна фактично у стані війни – і це теж оптимізму не додає.

Анатолій Задорога

Надруковано у №4 (115) журналу "Меблеві технології" (травень, 2015)

МЕБЛЕВІ ТЕХНОЛОГІЇ, журнал