Новини

Ми різні, але ми разом

Хоча 17-й рік і не ювілейна дата, проте Українська асоціація меблевиків відсвяткувала свій черговий день народження з розмахом. І правильно. Чому  було не скористатися цим приводом для дружнього формального й неформального партнерського спілкування, потрібного та важливого для окремого члена Асоціації зокрема й галузі в цілому? А те, що така потреба справді була, засвідчує кворум зібрання. Таке велелюддя спостерігалося хіба що на пам’ятному травневому з’їзді, який відкрив нову сторінку в історії цього галузевого об’єднання. Дружню солідарність із господарями торжества продемонстрували й запрошені гості – і пунктуальною явкою, й представницькою значимістю. Серед них були представниця ЄБРР Ольга Іванченко та координатор Програми ПРО ООН Владлен Сисун, котрі вже давно в Асоціації, як вдома.

Стараннями організаторів цього «датського» заходу вдалося надати йому приємної невимушеності - якраз завдяки міксуванню світської тусовки з діловим обговоренням нагальних для меблярського співтовариства питань.  

      Всі звернули увагу на те, що подіум, де відбувалася ділова частина зібрання, був обставлений різностильовими кріслами, в яких фахівці легко впізнали легендарні моделі знаменитих  дизайнерів, які назавжди увійшли в історію світового меблярства. Хто таке придумав, навряд чи прагнув лише продемонстрували відмінні меблетворчі можливості компанії «Verdi», яка майстерно виготовила ці копії, основна ідея, мабуть же, полягала в тому, аби ще раз підкреслити основоположний принцип існування Асоціації: ми різні, але ми разом.

      Найсановитішим гостем на меблярському світі був чинний перший віце-прем’єр, міністр економічного розвитку й торгівлі Степан Кубів. Він без чиновницького пафосу й канцеляризму, щиро, як у родинному колі, сказав те, що мав сказати у такому випадку. І те, що отримав іменного светра з логотипом УАМ, було не символічним дарунком за те, що потішив меблярський загал своєю урядовою присутністю, а цілком заслуженим виявом поваги і вдячності. По-перше, як виявилося, він справді свій для галузі, бо першою його бізнесовою справою була саме меблева. По-друге, він посприяв, аби представники асоціації взяли участь в недавній урядовій торговій місії до Ізраїлю, яка виявилася для меблярів вельми результативною, аби вітчизняне меблярство, як галузь із високим експортним потенціалом,  було в сфері інтересів приурядового Офісу з просування експорту. І, по-третє, віце-прем’єру меблярі, об’єднані УАМом, дали зрозуміти, що й надалі хотіли б мати його номером першим у своїй команді. У відповідь він обнадіяв, що відреагує конкретними діями й рішеннями на нагальні запити меблярів.

       І в ході ділового святкування 17-ї річниці, і в цьому звіті про неї неодноразово й цілком логічно вмотивовано вживалося й вживається словосполучення «меблева галузь». Тим не менше свій виступ, який був «заспівом» до ділової програми вечора, президент Української асоціації меблевиків Володимир Патіс розпочав із не такого вже й риторичного запитання: а чи справді існує в Україні меблева галузь? Фактично існує з усією очевидністю: ось ми – об’єднані в галузеву асоціацію й фізично тут присутні. І це тільки частина із понад п’яти тисяч меблевиробництв, наші меблі на солідних галузевих виставках, у магазинах, на митницях, у 90 країнах світу. Втім, формально галузі ніби й нема в державі: в урядовій економічній програмі, зокрема в експортній стратегії, вона не виокремлена в самодостатню галузь народного господарства, в уряді відсутній підрозділ, якому б вона безпосередньо підпорядковувалася, а відтак у країні відсутня регулярна й системна статистика, яка б давала об’єктивне фактологічне уявлення про її стан, не кажучи вже про державну програму її підтримки, сприяння й розвитку. Означив очільник УАМ і митні перешкоди на шляху українських виробників на ті ринки, які  найбільш цікаві й вигідні. Прозвучали ці негаразди не як нарікання чи скарги, а передусім, як нагальні завдання, вирішення яких, як першочергових, ставить перед собою керівництво Асоціації. Звісно, розраховуючи на розуміння й сприяння держави. Зокрема у підготовці кадрів для галузі – передусім, технологічних, конструкторських, які в глибокому дефіциті в країні.

      Про те, що з українським меблярством треба рахуватися як із перспективною галуззю, яка продукує товари з високою доданою вартістю, свідчать такі показники: виробництво в меблеві галузі за цей неповний рік зросло на 18,7 відсотка, тоді як загалом вітчизняне промислове виробництва – на 2, 4 відсотка; за вісім місяців галузь продала за кордон меблів на суму 356 мільйонів доларів, а завезла меблевих виробів звідти тільки на 91 мільйон.

       Вагомі надбання Асоціації, які поставили її в ряд провідних в Україні, про що свідчить практичний інтерес до неї Програми ПРО ООН, Європейського банку реконструкції та розвитку та  швейцарського уряду – це уже кількарічне регулярне функціонування Кайдзен-клубу та нещодавно створений рівненький Центр підтримки бізнесу, які вчать меблярів, головним чином членів УАМ, ефективному та ощадливому господарюванню, пропонуючи  для  цього передовий Lean-інструментарій (такого не має жодна з українських галузевих асоціацій), також це консолідована участь у міжнародних виставках; це кластерні регіональні угрупування меблярів.

      Далі ці й інші порушені проблемні питання були переведені у формат панельної дискусії, в якій взяли участь зокрема перший заступник міністра економічного розвитку й торгівлі Максим Нефьодов, керівник Офісу з просування експорту Мар’яна Каганяк, уже згадувана Ольга Іванченко. Якщо виокремити провідну тезу цієї бліц-дискусії, то вона найвиразніше прозвучала у виступі Мар’яна Каганяк: усім у нашій країні нині важко, треба не плакатися в жилетку, не скаржитися на негаразди, а пропонувати конкретні шляхи їх вирішення й братися за такі вирішення галузевим загалом, випрацьовуючи консолідовану, солідарну галузеву та асоціаційну стратегію зокрема й одним потужним голосом доносячи її профільним урядовим структурам. А ще вона обнадіяла тим, що ситуація із відсутністю меблевої галузі в урядовій експортній стратегії певною мірою буде виправлена створенням секторіальної стратегії для креативних індустрій, в якій меблярська галузь, мабуть же, не буде знехтуваною.

       Святкування 17-ї річниці відзначилося рекордною для Асоціації кількістю новоприйнятих членів – понад два з половиною десятка. Навіть якщо таке рясне вручення свідоцтв про членство було навмисно притриманим для цього дня, а не є свідченням дійсно завидної динаміки приростання співдружності меблярів, все одно воно було приємним для всіх, зустрінуте з ентузіазмом, шанобливо й терпляче витримане колегами, адже ця досить одноманітна процедура зайняла чимало часу. До честі організаторів, вони постаралися, аби було саме так, аби тривала одноманітність процедури представлення нових членів – традиційні вручення їм зарамкованих свідоцтв і значків та потискання рук Президентом УАМ  - не наскучила присутнім. Придумали розігрування між учасниками свята подарунків, наданих тими ж вступниками в якості оригінального додатка до вступного членського внеску.

      Чого не вистачало на сімнадцятому дні народження УАМ?

       Передусім, присутності ініціаторів та фундаторів Асоціації, більшості членів попереднього керівництва, попереднього складу правління. Не було їх не тому, що  про них забули чи ними знехтували. Вони були запрошені, але, видно, досі носять образу за те, що сталося на травневому звітно-виборному з’їзді. Коли хоча і в цілком демократичний, але  для них болісний і чомусь образливий спосіб у керівництві УАМ відбулася зміна поколінь і певною мірою переоцінка цінностей і переорієнтація віх. Не біда: дамо їм час змиритися з реаліями, усвідомити свою неправоту й повернутися до УАМ, - до того, що їм, без сумніву, теж дороге, пам’ятне й потрібне.

      Не були помічені на вечорі й представники суміжної асоціації деревообробників, котрі теж були б доречними гостями на святкуванні чергової річниці УАМ. Було й буде в обох асоціацій чимало проблем, вирішення яких вимагатиме об’єднаних зусиль. І таку консолідовану волю вони уже не раз демонстрували. З огляду на те, що  світ невпинно глобалізується, рано чи пізно постане, мабуть, й питання їхнього злиття в одну структуру, якщо ми вже зорієнтовані на досвід розвинутих країн, приміром, Німеччини. Доречним буде, запросити до такого згуртування й асоціацію верстатників.

      На завершення зауважу: той факт, що Інтернет переповнений схвальними відгуками про вчорашню подію, свідчить, що відзначення 17-го дня народження УАМ справді вдалося.

                                                    Анатолій Задорога

МЕБЛЕВІ ТЕХНОЛОГІЇ, журнал