Новини

Меблярі, допомагаючи освітянам, ви посприяєте й собі

Українське меблярство зазнає чимало скрут і перешкод на шляху свого розвитку, але радує те, що має прагнення й потенцію потроху їх долати. Підтвердимо це прикладом того, як з ініціативи Української асоціації меблевиків започатковується подолання однієї з дошкульних проблем, котра серйозно заважає галузі, - і це нестача кваліфікованих кадрів, передусім молодих.

        

       Чому є дефіцит кадрів у меблевій галузі, навіть в умовах високих зарплат і широких можливостей для фахівців? Чому з року в рік недобір абітурієнтів на бюджетні місця в профільних «вишах» та інших навчальних закладах? Чи реально меблевим компаніях розгледіти в нинішніх студентах профільних навчальних закладів і кафедр майбутніх працівників своїх підприємств?  Це ті питання, які якраз досить зримо та конкретно й окреслюють означену проблематику. Окреслювали їх і ті представники навчальних закладів та галузевих виробничих компаній, що взяли участь у прес-конференції, проведеній на минулому тижні в УНІАН. Її модератором, як, власне, й ініціатором, була Оксана Донська, котра в Українській асоціації меблевиків очолює платформу підготовки кадрів, що і взялася не тільки привернути увагу зацікавлених сторін до гостроти означеної проблеми, а й шукати шляхи й можливості для спільного її вирішення.

        Вона першою й задала напрямок та ділово-пропозиційний характер обміну думками. «Де брати кваліфіковані кадри для галузі? Можна сказати, що для практичної відповіді на це питання й створювалася наша платформа». А й справді, де їх брати в умовах, коли за деревообробною спеціальністю  торік було заплановано освітянським міністерством підготувати для галузі, в якій понад пʼять тисяч компаній, таку мізерну кількість фахівців із вищою освітою, що й називати її соромно, – аж 127? Цю невтішність засвідчила й завідувачка кафедрою технологій та дизайну виробів з деревини Національного університету біоресурсів і природокористування України Олена Пінчевська: «На спеціальності «Деревообробні та меблеві технології», як і загалом на інженерні спеціальності, нині виділяється дуже мало місць. Якщо країна зацікавлена у розвитку промисловості, то інженерів треба готувати значно більше. А що ми маємо? Торік для названої спеціальності нашому університету виділено лише… одинадцять державних місць. Львівському трохи більше – 26. Така ж приблизно картина у спеціалізованих коледжах. Але назву ще більший парадокс: навіть ця мізерна кількість місць не була заповнена. А політика Міністерства освіти така: якщо виділені місця не заповнені, то на наступний рік їхня кількість може ще зменшуватися.

       Причин непопулярності названої спеціальності декілька. Ще кілька років такої спеціальності у переліку інженерних взагалі не було, тож, зрозуміло, що про неї мало абітурієнтів знають. За такий короткий термін вона, можна сказати, ще не встигла набути довіри в молодих людей, які стоять перед вибором, чому себе присвятити. А ще більше в їхніх батьків, які й спрямовують своїх чад. Інша причина може видатися несподіваною, але вона реальна. Наших випускників шкіл зманюють закордонні вузи, які стали для нас серйозними конкурентами. Особливо польські, аджев Польщі, як відомо, меблева галузь дуже розвинута й потужна, отже фахівці для неї також дуже цінуються. По-третє, в нашій країні відсутні не тільки популяризація цієї спеціальності, а й навіть належне інформування про її перспективність і досить високий рівень інтелектуальності, про те, що вона нині справді є досить грошовитою навіть в Україні». І справді рівень зарплат на крупних меблевих комбінатах практично на рівні європейських  - в межах 10 20 тисяч гривень.

        Українська асоціація меблевиків, також це розуміючи, якраз із інформування й популяризації й почала підхід до вирішення кадрової проблеми. Зокрема цього року вже організувала ряд своєрідних квестів та екскурсій школярів на меблеві фабрики, аби вони переконалися, що сучасні галузеві виробництва – це не ті шумні, захаращені «цехи» «гаражників», не тісні столярні майстерні з примітивними верстаками, якими вони їм уявлялися, а високотехнологічні виробництва із верстатами з ЧПК та промисловими роботами, не кажучи вже про неодмінну компʼютеризацію.

       Інший крок у цій проблематиці – проведення виробничниками, технологами постачальних компаній майстер-класів уже для студентів, якій опановують у навчальних закладах відповідний фах, та підписання меморандумів про співпрацю навчальних закладів та галузевих компаній. Один із такий навчально-практичних заходів  у столичному університеті відбувся зовсім недавно (про нього ми розповімо окремо). Для студентів кафедри  технологій та дизайну виробів з деревини фахівці компанії «Colormarket» демонстрували сучасні матеріали для опорядження й реставрації меблів та технології їхнього використання. Для промисловиків такі заходи корисні тим, що можна придивитися до майбутніх випускників кафедри й визначитися, кого можна буде запросити до себе на роботу. Комерційний директор компанії «Європроект Україна» Дмитро Орел із цього приводу зокрема сказав, що для них проведення майстер-класів та семінарів і з виїздом до клієнтів, та із запрошенням їх до себе – давно звична й стала практика, тому коли УАМ запропонувала поширити практику альтернативного навчання й на навчальні заклади, то для них не являло жодних складнощів. «Для нас справді в цьому є практичний сенс, хоча б з огляду на те, що маємо в своїй мережі роздрібної торгівлі з десяток вакансій, для заповнення яких потрібні кваліфіковані кадри, яких знайти нині дуже складно. Не виключено, що будемо їх шукати й серед випускників профільних навчальних закладів та кафедр. Для нас очевидно, що діючі навчальні програми в наших профільних освітніх закладах відстають від світових трендів, зокрема в колористиці, від швидкозмінних технологій, обладнання, застосовуваних у всіх напрямках деревообробки, тож ми можемо в своїй, опоряджувальній сфері, навчити студентів тому, в чому відстають неповороткі освітні програми або хоча б інформувати їх про світові новації й тенденції».

      Розвиваючи цю тему, Олена Пінчевська підтримала вже озвучувану членом правління УАМ Світланою Гайдайчук ініціативу спільно проводити в навчальних закладах фахові олімпіади серед старшокурсників із тим, аби меблеві компанії брали під опіку переможців таких змагань, як уже своїх майбутніх працівників, і щоб вони в якості курсових чи дипломних проектів виконували для них конкретні нескладні проекти

        Зазначимо, що започаткована УАМ практика приїзду виробничників до студентів профільних навчальних закладів із своїм практичним досвідом та інші форми контактування з ними знайшла жвавий відгук у членів Асоціації, готових долучитися до цієї справи. Серед таких і виробнича компанія «Зона комфорту», власник якої – Максим Шестопалов – також був учасником прес-конференції в УНІАН. «Ми маємо непоганий набутий у меблярстві досвід і готові ним ділитися не тільки з колегами по Асоціації, а й із студентами, майбутніми деревообробниками й конструкторами й дизайнерами меблів. І таку практику також маємо. Ще до ініціативи УАМ, про яку тут не раз згадувалося, ми практикували й практикуємо проведення майстер-класів для майбутніх дизайнерів, слухачів Європейської школи дизайну. Конструювання меблів, їхня ергономіка, стильове різноманіття, властивості меблевиробних матеріалів, ринкові новинки матеріалів і комплектуючих – теми таких заходів. Не виключено, що хтось із слухачів, з якими спілкуємося в ході таких майстер-класів, стане нашим працівником. А інші примножать творчі здобутки вітчизняного меблярства, працюючи в компаніях колег, чи створюючи власні дизайн-бюро. Ми раді, що причетні таким чином і до більш масштабної місії, ніж власна вигода – до формування бізнес-культури й культури виробництва у вітчизняному меблярському середовищі».

        Ще краща нагода для меблевих компаній – давно же не нова й належним чином апробована ще за радянських часів - придивитися до студентів та учнів профтехучилищ із метою поповнення своїх виробництв молодими фахівцями, -брати їх до себе на практику. Заступник директора столичного вищого професійного училища №25 Вікторія Деревлюк розповіла, що такою формою співпраці з промисловцями, чиї компанії є членами УАМ, їхній заклад успішно користується. Зокрема група студентів нещодавно проходила практику в цехах ТОВ «Добрава», й обидві сторони залишилися нею задоволені. Втім, є й інші підприємства галузі, з якими училище має  такі взаємовигідні стосунки. І конкретна пропозиція: «Наше училище готове на своїй базі створити умови для підготовки спеціалістів не тільки за провідним для училища фахом «столяр будівельний», а й за якоюсь спеціальністю, якої найбільше потребують меблярі. Можемо навіть власними силами її прорецензувати. Тобто ми готові до співпраці і з Асоціацією в цьому напрямку».

       Якщо говорити конкретно  про те, яких же фахівців меблеві компанії потребують найбільше й передусім, то з цього приводу висловилася комерційний директор компанії «МЕРКС» Олена Листопад: «Впевнена, наша компанія не єдина, котра гостро потребує конструкторів меблевих виробів. Я навіть бачила закличний бігборд на цю тему однієї з меблевих компаній. Навчити новачка, приміром, технологіям шліфування ми можемо й самі в наших цехах, на нашому обладнанні. Для досить високого рівня кваліфікації знадобиться десь півроку. Хорошого опоряджувальника можемо підготувати  за рік. А от конструктора меблів, який міг би працювати з використанням найсучасніших конструкторських програм та інших віртуальних інструментів, самотужки не підготуємо, тут потрібен інший рівень і методики навчання, які під силу забезпечити спеціалізованим навчальним закладам, на яких ми й розраховуємо». Хоча в цілому для «МЕРКСа», за словами пані Олени, кадрова тема не є критичною. Значна плинність кадрів, яка компанію свого часу серйозно турбувала, років два як припинилася, колектив стабілізувався  - з того часу, як була розроблена й запроваджена спеціальна система оплати праці.

      Схвально підсумовуючи звіт про прес-конференцію в УНІАН, треба визнати, що УАМ через свою платформу підготовки кадрів спонукає освітян і меблярів-практиків шукати для себе спільні вигоди в умовах тієї ситуації браку кваліфікованих дипломованих деревообробників, яка склалася в країні. Ясна річ, без участі держави, яка б мала усвідомити гостроту й загрозливість цієї проблеми в масштабах країни, годі сподіватися, що вдасться кардинально змінити ситуацію на краще. Так, треба використовувати всі засоби, аби держава не стояла осторонь кадрової проблематики, яка болюча не тільки для меблевої та деревообробної галузей, але і в ситуації «маємо, що маємо» знаходити можливості хоча якоюсь мірою зарадити кадровій скруті. І добре, що Асоціація це розуміє, на це націлена й знаходить для цього прибічників. 

МЕБЛЕВІ ТЕХНОЛОГІЇ, журнал