Статті

Зіновій Макар: «Дизайн – у всьому, що нас оточує»

Сьогодні професія дизайнера у моді. Однак, не кожен може ним стати по-справжньому. Для цього щонайменше потрібне покликання. 

У цьому переконаний член спілки дизайнерів України, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри дизайну НЛТУ України Зіновій Макар. А ще він вважає, що для розвитку українського дизайну, зокрема виробництва меблів, дуже важлива підтримка бізнесу та держави.

– Нині в Україні бум на дизайнерів. Їх зараз багато, але не завжди вони мають відповідну освіту. Чи потрібна вона дизайнеру?

– Сьогодні багато хто вважає себе «дизайнером», має чи не має професійну освіту, з приблизною, поверхневою уявою про значення модного терміну «дизайн». Тільки у процесі навчання, освоєння теорії і практики дизайну у молодої людини виробляються творче мислення, фахова майстерність та культурно-естетичний смак. Протягом останніх років більшість так званих дизайнерських проектів грішать кітчем, еклектизмом, компіляцією. Сучасна людина завдяки Інтернету та можливості побувати за кордоном більш обізнана з світовими тенденціями в різних галузях, тому здивувати їх чимось оригінальним складно. Проте, маховик прогресу змушує дизайнерів придумувати весь час щось нове, у результаті з’являється багато абсурдних ідей. Раніше ми сміялися, з того, що людина одягала краватку та офіційний піджак і разом з тим взувала кеди, чи одягла джинси з дірками, а зараз це – модно й поставлено на промислову основу. Тобто, дизайнери змушені вдаватися до епатажу, спецефектів. Але коли ще й з’ясовується, що концепцію розробив відомий дизайнер, чи відома в суспільстві людина (голлівудська зірка) то так званий «ляп» сприймають як нове модне віяння. З одного боку, це добре, тому що людина не заангажована на класичні рамки суспільного етикету, проявляється її «Я». Однак в цьому проглядається поверхневість, під якою немає власного ґрунту. Так, Пікассо та інші відомі художники, спочатку достеменно вивчали академізм, а з великим практичним досвідом приходили до відкриттів нових течій в мистецтві. Натомість сучасні дизайнери здебільшого не знаються на історії, традиціях, власній культурі. Вони продукують недоречності і їх ніхто не зупиняє, тому цілком можливо, що через кілька років настане цілковитий хаос в свідомості людини. Тому, на мою думку, дизайнер має бути освіченим у своїй професії, нести відповідальність за створений ним продукт. Користь, міцність та краса – це триєдине правилом, за давньоримським архітектором Вітрувієм (І ст. до н. ери), завжди актуальне у творенні Світу речей. Отже, фундаментальним основам треба спеціально навчатися, а професіоналізм прийде з практичним досвідом.

– На Вашу думку, дизайнер – це все-таки покликання?

– Обов’язково. Мусить бути покликання і талант, який іноді досвідченому педагогу доводиться відкривати. Буває так, що вступники які приходять до нас на навчання, маючи за спинами художню школу, вміють малювати, під час навчання не розвиваються «спочивають на лаврах». А інші діти, не підготовлені, яких не було кому навчити «тримати олівця в руках», але обдаровані в образотворчому плані, працюючи над собою під керівництвом уважного педагога на старших курсах стають одним з кращих і постійно прагнуть до саморозвитку. При вступі неможливо однозначно визначити потенційний талант особистості, тому за кордоном, існує позитивна практика приймати всіх бажаючих на мистецькі спеціальності і після року навчання відбувається «природний» відбір. Викладання дизайну є завжди орієнтоване на індивіда. Багато для професійного зростання залежить від особистісних якостей викладача. Якщо студент потрапляє у хороший педагогічний осередок однодумців, де його навчають, консультують, дають поради, діляться власним досвідом, а він це «впитує», «живе дизайном», то у результаті із нього буде сформований хороший спеціаліст.

– Під час нещодавньої виставки МТКТ пролунала фраза, що нарешті українські меблі отримали обличчя і стали впізнавані, звичайно, не на такому рівні як італійські чи традиційні китайські, але все ж…

– На жаль, мені здається, що ще зарано так говорити. Якщо б меблі виготовлені вітчизняним виробником, спроектовані українським дизайнером, задекларували новацію і були відзначені на міжнародному рівні, погодився б із цим твердженням. Але зараз панує суцільне копіювання, запозичення або інтерпретація створеного на Заході. Здебільшого береться каталог західного виробника − дещо змінюють, вносять корективи під технологічні можливості і подають як власну розробку. До того ж, варто відзначити ще такий важливий момент, що коли людина, не навчалась проектувати меблі, не може дотриматись цілого комплексу вимог про які вона не знає. Зокрема, для досягнення пропорцій та масштабності, художньо-композиційної та морфологічної відповідності, конструкції, ергономіці та технологічності. З цими завданнями може справитися професійний дизайнер, який пройшов тривалий час навчання, а їх на виробництвах – одиниці.

– Навіщо виробничнику дизайнер?

– Кожна робота, кожен виріб, має ретельно пророблятися, «смакуватися». Зараз на багатьох виробництвах немає дизайнерів, бо власники ще не бачать у них потреби. Їм достатньо мати вправного комп’ютерного візуалізатора, якому з готового каталогу вибирають виріб, а далі як кажуть «справа техніки». В мене таке відчуття, що нині виробники меблів працюють за принципом: хоче клієнт «синє» – хай буде «синє», хоче «зелене» – зробимо й таке. Немає професійної, авторської відповідальності. Але найгірше те, що від нас ніхто того професіоналізму й не вимагає, оскільки промисловість пішла шляхом одноразовості, виробів «одноденок» – покористувався і викинув. Раніше було так: коли батько придбав стілець, то він міг перейти у спадок, як мінімум дітям. Інша справа, чи будуть діти користуватись тим стільцем, чи захочуть інший, тому сьогодні змінились підходи й до виробництва меблів, але за такої психології Світ наповнюється непотребом.

Кожне меблеве виробництво має мати свій дизайн, своє обличчя. Інакше з чим вони прийдуть на споживчий ринок? З копіями? Якісний дизайн вимагає вкладення відповідних ресурсів, щоб вирізнилось «обличчя фірми» − і таким чином формувати обличчя вітчизняного виробника меблів. А зараз що маємо? Українці хочуть не українські, а до прикладу італійські меблі. І хоча наші меблі – з деревини, а італійські – з ПВХ, облицьовані плівкою, за однієї ціни, перевага надається закордонним. Цей стереотип меншовартості, треба перевиховувати у свідомості співвітчизників.

– У всьому світі добре відомі японські меблі, коли чуємо меблі про стилі прованс, кантрі чи скандинавські, теж розуміємо, що це таке. Чому українці не можуть запропонувати свій модерний сучасний український стиль у меблях, який би був теж впізнаваний?

Ви назвали стилі, які дійсно визначили напрями розвитку всесвітнього дизайну. Дослідник історії та розвитку дизайну, Віктор Данеленко зазначає, що: «Україна самостійно не генерувала тоді якихось подій, помітних світові. Хоча відгомін того, що відбувалося в Західних країнах, до неї доходив. Тому, на нашу думку, дизайнерська практика України являє собою здебільшого адаптацію досвіду західного дизайну, з різним місцевим менталітетом».

Явища космополітизму з одного боку, та використання етнічних мистецьких пошуків з другого боку притаманні сучасному дизайну. Що ж до майбутнього думаю ми будемо рівнятися на такі всесвітні постаті як Філіпп Старк, Заха Хадід, Карім Рашід, які стоять над національними школами є всепланетарними в проповідуванні загальнолюдських цінностей. Тому ми в своїй Школі усе робимо для виховування яскравих індивідуальностей і надіємось на їхні злети в майбутньому.

На думку багатьох фахівців, для розвитку українського дизайну, у тому числі дизайну меблів, надзвичайно важлива підтримка держави. Остання постанова Кабміну, що стосувалась дизайну була у 1997 р. У багатьох країнах існують коротко та довготермінові «Програми розвитку дизайну», які є рушієм прогресу та економіки. Недарма, японці ще у дитячому садку вивчають кольорознавство. Якщо дитина ще змалку має змогу вивчати образотворчі дисципліни, зростає у культурно-мистецькій атмосфері, вступає до профілюючого університету, вже з визначеною мотивацією та професійними критеріями, щодо бачення власних перспектив творчого розвитку.

Питанням неперервної дизайн-освіти в контексті розвитку загальної освіти присвячено мало уваги, хоча темі використання зарубіжного досвіду дизайн-освіти приділена значна кількість досліджень (О. Боднар, В. Даниленко, В. Прусак, О. Фурса, О. Швець та ін.). Однією з особливостей неперервної дизайн-освіти стає створення широкої мережі навчальних закладів державної та приватної форм. Вважаємо, що професійна освіта майбутніх дизайнерів повинна бути широко представлена в різних типах навчальних закладів.

Сьогодні державні структури лише вказують освітянам практикам як навчати студентів обраній професії, які дисципліни рахувати необхідними, що на вступі необхідно замінити творчий конкурс на ЗНО з «Біології», а тим часом скорочуються фундаментальні і професійно-орієнтовані дисципліни та термін їх вивчення. Я та мої колеги за нові методи навчання, які мали б усунути заформалізованість та сувору регламентованість. Хорошою практикою була б можливість фінансувати та надавати успішним дизайнерам групу студентів для проведення майстер-класів за авторськими програмами.

– Нещодавно на конференції українських меблевиків порушили питання синергії виробництва і науки, адже зараз виробничники – окремо, а науковці – теж. І у результаті ВНЗ не випускають спеціалістів, які потрібні виробництву.

– Нам відомий досвід усіх закордонних навчальних закладів. Всі вони базуються на теоретичних засадах аудиторного навчання, але значну увагу приділяють практичній підготовці – виконання завдань за запитом виробництва та суспільного замовлення яке певним чином фінансується. На мою думку, виробничники мають приходити в університети, розповідати студентам про успіхи і проблеми, наголошувати на вимогах до випускників. Треба спільно знаходити шляхи поєднання навчання з реальним виробництвом, а не чекати готового фахівця поданого на «тарілочці». І в результаті говорити, що «він не такий, його треба перевчати».

Для втілення студентських дизайн-розробок, експериментів, оволодіння робітничими навиками необхідно мати по сучасному обладнану майстерню випускової кафедри. До того ж, на виробництві студента до тех. обладнання не допустять, а в стінах навчальної установи можна було б впровадити «виробничий полігон», де б студенти освоювали певні операції, зрозуміли принципи та можливості роботи обладнання. Як можна застосовувати у авторських розробках ті технічні можливості виробництва, про які чуєш вербально, а не сприймаєш реально? Недостатнє фінансування матеріально технічної бази навчальних закладів, відсуває їх від сьогодення не говорячи про перспективи.

– Якого фахівця отримує виробничник із кафедри дизайну НЛТУ України?

– Кафедра дизайну НЛТУ України – це єдина кафедра в Україні, яка спеціалізується на меблях. Наші студенти порівняно з іншими окрім креативних проектів, добре володіють інженерною складовою. Вміють конструювати, читати і виконувати робочі креслення, знають властивості матеріалів та технологічні процеси виготовлення виробів. Можуть розрахувати вартість й визначити економічну доцільність виробництва розробленої продукції. Отже, виробництво отримує три фахівці в одному. Але в процесі навчання ми робимо акцент на творчій фантазії, художньо-образному рішенні не одухотворених об’єктів, пошуку оригінальних форм. Завдяки цій складовій проекти виконані в стінах нашої кафедри дизайну неодноразово відзначались найвищими відзнаками Міжнародних форумів дизайнерських шкіл. Цьогорічного ІХ форуму «Дизайн-освіта 2017» в м. Харків, кафедра поряд з дипломами за перемоги в конкурсі була відзначена за стабільно високий рівень дипломних проектів «Почесним дипломом» Національної академії мистецтв України.

– Брак фінансування – важлива проблема освіти. Що, на Вашу думку, слід робити?

– Брак фінансування призводить до того, що занепадають серйозні школи, а натомість з’являються школи-одноденки, різноманітні гуртки та курси. Викладач – це вже не професія, а «хобі». Врятувати професійну освіту, знову ж таки, могли б частково самі виробничники, наприклад, запровадивши гранти чи конкурси дизайну із грошовими призами. Це було б і заохочення для студента, і нові ідеї для виробника. Про інші шляхи покращення матеріально-технічної бази ВНЗ, зокрема нашої кафедри, йшлось вище. Підприємці хочуть отримати готовий продукт – фахівця, причому не вклавши в нього ні копійки. Ніхто не думає про майбутнє, а лише про те, як заробити гроші вже і зараз. А що буде завтра?

Розмовляла Оксана ОПРИСК

Цей матеріал є інтелектуальною власністю журналу "Меблеві Технології". Його використання (повне або часткове) з метою розміщення у інших інформаційних ресурсах можливе тільки з письмового дозволу редакції та за умови розміщення посилання на журнал "Меблеві Технології" (у випадку інтернет-ресурсів - гіперпосилання на сайт журналу)
МЕБЛЕВІ ТЕХНОЛОГІЇ, журнал